"врою"

вро́ю

Вчне живе на земл на неб,
В кожному з нас, в житт,
Повниться духом святим безмежним,
З Врою в серц й душ.

Врою та правдою.

люди, з врою у серц,
доля х у вишин,
Замайорить неначе сонце,
Над цими схилами, й земл.
Стоть, живе, стояти буде,
Мй рдний Кив на земл...

викона Святе
То той у небо попаде
А як хто змнить, то за це
До Бога в небо не вйде
Погляньте як вс роздлились
Католик, православний, протестант
Над врою

Я б поселилась там назавжди плекала б неземним теплом врою. Я хочу бути з тобою всюди, у твох днях, ночах, думках снах.

Просив хтось може терпння,
щоб нести дал важкий хрест,
а може дарувать надю,
з врою у пар список увесь.

Символи не змушують думати --
Вони, на рвн пдсвдомост,
Дають тоб знання, яке ще вчора було врою,
Дають вру, яка вчора була вдчам,
Дають вдчуття, яке колись

Але все в чеканн, з врою в душ,
Ти живеш щаслива, у дружнй см",
Прийде та хвилина, ти зустрнеш нас,
Обнмеш скажеш: як я ждала вас

слдом за ними переймаюся врою,
Крзь сльози шлю Тоб сво поцлунки,
ось, посмхаюся, склавши на грудях руки,
Вд свтла зрок ховаючись за повками...

Вруюч вмирають з врою у воскресння. Нхто не осягнув тамницю повернення любов. Жодна з релгй не говорить про воскресння кохання.

У деяких вони свтяться надю, врою у життя, любов"ю... А у деяких оч просто пуст... Але в них можна щось прочитати: безвихднсть, напевно...

слдом за ними переймаюся врою,
Крзь сльози шлю Тоб сво поцлунки,
ось, посмхаюся, склавши на грудях руки,
Вд свтла зрок ховаючись за повками...

От доводиться з страхом Божим врою чплятися за кругл вузлики чток й, як по купинах, подорожувати по мотузочц сусовой молитви.

Наповнюючи врою думки, омило душу джерелом чудово.
Я, гсть малий, крокую у житт свому - до Небес, Святого Слова.
Та тамниця на долонi Бога.

Зводимо тую будвлю "сьогодн" -- "завтра" скрплямо врою, прикрашамо благословеннями.
Називаю смуток, що подорослшав, малюком.

слдом за ними переймаюся врою,
Крзь сльози шлю Тоб сво поцлунки,
ось, посмхаюся, склавши на грудях руки,
Вд свтла зрок ховаючись за повками...

слдом за ними переймаюся врою,
Крзь сльози шлю Тоб сво поцлунки,
ось, посмхаюся, склавши на грудях руки,
Вд свтла зрок ховаючись за повками...

Коли хочеться врою правдою служити,
Коли вдня надути для чесно роботи,
Коли не по Савц свитка кожен аршин
Створений для свого кроку, любов турботи..

З врою в Тебе вдганяю неспокй тривожн думки.

Лицар в романську чи готичну епоху жили врою. Хай навть не у вищу доцльнсть свту не абсолютний довершений дух, а в Прекрасну Даму. Але врили.